Рукопис можна дати на читання або на правки — кожна людина отримує щось одне з двох. Нижче — що це дає вам, як вибрати і хто взагалі може відкрити ваш текст.
Найпростіший спосіб дати рукопис почитати — надіслати файл. Ось що замість цього дає вам DraftSync, і як саме це працює.
DraftSync має доступ рівно до одного файлу — того, який ви самі обрали, — і до копій, які створив із нього сам. Решти вашого Диска для нас не існує: ми не можемо ні переглянути список ваших файлів, ні відкрити щось інше, ні знайти щось пошуком.
Це не наша обіцянка добре поводитись, а дозвіл, який ви даєте на боці Google: він виданий на окремі файли, а не на Диск. Тому «підключити Документ» і «дати доступ до Диска» — різні речі.
У режимі читання людина читає сторінки просто в DraftSync — файлу вона не отримує. Надісланий .docx із моменту відправлення живе власним життям; тут такого моменту просто немає.
Вимкніть людині читання — і наступний розділ у неї вже не відкриється. Не треба ні відкликати посилання, ні сподіватись, що вона видалить файл у себе.
В одному спільному документі правки й коментарі накладаються одні на одні. Тут у кожного власна копія. А коли ви перевидаєте комусь копію з новішим текстом, стару можна лишити: вона залишиться у вас з усіма коментарями, а видалити її ви зможете будь-коли.
Коментар пишуть не всі й не про все. У режимі читання ви бачите, докуди людина дочитала, де читання сповільнилось, а де текст пробігли очима — і хто так і не відкрив рукопис.
Читачі
Ви відкриваєте текст для читачів (кнопка «Опублікувати для читачів»), і читач читає його просто в DraftSync — розділ за розділом, лишаючи коментарі до окремих абзаців.
Редактори, коректори, співавтори
Кожен отримує власну копію Google Документа й працює в ній звично: коментарі, пропозиції, правки.
Різниця не в якості, а в тому, що вам потрібно. Поставте обом способам те саме питання:
Враження: докуди дочитали, де загальмували, що перечитували — і коментарі до конкретних абзаців.
Правки й пропозиції просто в тексті, у звичному Google Документі.
Один рукопис може йти обома способами водночас, різним людям: тому, хто редагує, — Документ; тим, хто просто читає, — читання в DraftSync.
Дані про читання зберігаються 90 днів: давніші дані поступово зникають з екрана — не тому, що того читання не було.
Це не ми чогось не доробили — Google просто не дає нам цих даних. Тому для Документа не видно, докуди людина дочитала.
Це питання автори ставлять найчастіше, тож нижче — повна відповідь: і те, що ми робимо, і те, чого не робимо.
Більше ніхто. Ні інший автор, ні людина з посиланням, ні хтось, хто просто увійшов у DraftSync.
Приберіть людину з рукопису, вимкніть їй читання або закрийте читання всім — і наступний розділ у неї вже не відкриється. Дозвіл перевіряється щоразу, коли відкривається розділ, тож чекати, доки зміна подіє, не треба. Розділ, який уже відкритий на екрані, лишається в неї.
Один читач може відкрити не більше ніж 30 розділів на годину в одному рукописі. Щоб забрати так увесь текст, треба сидіти над цим годинами, і в наших журналах лишається багато слідів. Неможливим це не робить.
Запрошений читач може виділити текст, скопіювати його чи сфотографувати екран. Ми цьому не заважаємо, і ніхто не може завадити: жодного прихованого захисту на сторінці немає.
І ми не попереджаємо вас, якщо чиєсь читання виглядає дивно, — такого в DraftSync немає.
Нічого, крім того одного файлу, який ви самі обрали, і копій, які DraftSync зробив із нього. Переглянути список ваших файлів, відкрити інший документ або знайти щось на Диску ми не можемо — Google не дає нам такого дозволу.
Коли ви завантажуєте .docx для читання в DraftSync, і файл, і текст із нього зберігаються в DraftSync — не лише на вашому Google Диску.
З Документом інакше: кожен отримує власну копію на вашому Google Диску, і той, хто має копію, може завантажити її собі. Завантажений файл уже поза досяжністю DraftSync.
Перш ніж відкрити текст, читач бачить: рукопис не опублікований, його не можна пересилати, публікувати уривками чи переказувати деінде. Це обіцянка, яку ми просимо дати, а не замок на дверях.