Як ми захищаємо ваш текст
Ви збираєтесь дати комусь книжку, якої ще ніхто не бачив. Ось усе, що DraftSync для цього робить — і все, чого він не робить. Друге так само важливе, як перше.
Що вас турбує?
Що відбувається
У режимі читання файлу просто немає. Читач бачить сторінки в DraftSync і нічого не завантажує — пересилати нема чого, класти в хмару нема чого, забути на робочому компʼютері теж нема чого.
Де межа
З Google Документом інакше: копія — це справжній файл, і той, хто її має, може завантажити її собі. Далі вона живе без нас.
Що ми справді робимо
Кожен пункт нижче — це те, як влаштований продукт, а не те, як ми обіцяємо поводитись.
Дозвіл на один файл, а не на Диск
DraftSync просить у Google дозвіл, виданий на окремі файли: той, який ви обрали, і копії, які створив сам. Переглянути список ваших файлів, відкрити інший документ або знайти щось пошуком ми не можемо — не тому, що не хочемо, а тому, що такого дозволу в нас немає.
У режимі читання файлу не існує
Ми не віддаємо читачеві .docx. Він отримує лише текст розділу, який ми показуємо сторінкою просто в DraftSync. Моменту, коли файл виходить із-під вашого контролю, у цьому способі немає.
Право читати перевіряється на кожному розділі
Це не одна перевірка на вході. Щоразу, коли відкривається розділ, ми наново питаємо: ця людина ще серед учасників рукопису, читання їй увімкнене, текст для читачів відкритий? Попередню відповідь ми не запамʼятовуємо, тож те, що людина вже почала читати, не дає жодних пільг.
Ліміт розділів на годину
Один читач може відкрити не більше ніж 30 розділів на годину в одному рукописі. Рахує це сервер, а не сторінка в браузері. Ліміт окремий для кожного рукопису: довгий вечір над однією книжкою не закриває людині іншу.
Вас самих ліміт не стосується: свій рукопис ви читаєте без обмежень.
Ваша чернетка читачеві недосяжна
Читач бачить рівно ту версію, яку ви йому відкрили. Ваш робочий текст лежить окремо, і та частина DraftSync, що показує розділи читачам, до нього просто не має доступу — не «ми його не показуємо», а нема чим дотягнутись.
Кожному — власна копія Документа
Коли ви даєте текст на правки, кожен працює у власній копії, а не у вашому файлі. Якщо згодом ви дасте комусь новіший текст, стару копію можна лишити: доступ до неї людина втрачає, а все написане в ній лишається у вас — і видалити її ви зможете, коли захочете.
І що захищає вашого читача
Ці два пункти працюють не на вас, а на людину, яку ви запрошуєте. Без них вона мала б підстави відмовитись.
Читач бачить умови — і погоджується саме на них
Перш ніж відкрити текст, читач бачить, що саме ви побачите про його читання. Дані про читання записуються лише для тих, хто погодився з чинною редакцією цих умов. Якщо колись ви бачитимете більше, ніж там написано, старі згоди перестануть діяти, а запис зупиниться, доки людина не побачить оновлених умов. Отже, заднім числом зібрати нічого не можна: про давнє читання просто нема записів.
Дані про читання самі зникають через 90 днів
Це не «колись почистимо»: є службовий процес, який регулярно видаляє старі записи — і про візити в розділ, і про час на окремих абзацах. Нічого не зводиться у вічну підсумкову табличку: те, що ви бачите, рахується щоразу з тих записів, які ще живі.
Чому без водяних знаків і блокування копіювання
Коротка відповідь: тому що вони не зупиняють. Текст розділу приходить у відповіді з нашого сервера — у вікні браузера він уже є. Усе, що можна зробити далі в браузері, лише ускладнює справу, відлякує або допомагає потім шукати винного — але не заважає забрати текст.
А найпростіший спосіб забрати книжку — навіть не копіювати вручну. У читача є справжній доступ, тож проста програма може по черзі відкрити розділи й забрати весь рукопис за секунди, не лишивши жодного сліду читання. Саме проти цього й працює ліміт на годину — єдине місце, де забрати текст справді можна ускладнити.
Тому замість кількох заходів, які лише виглядають як захист, ми зробили один, що справді працює. Водяні знаки, які ви могли бачити деінде, — саме такий захід «для вигляду».
Чого ми не робимо
Це не дрібний шрифт. Якщо ви вирішуєте, кому довірити рукопис, ці пункти важать більше за попередні.
Ми не позначаємо текст і не знаємо, через кого він витік
У тексті, який бачить читач, немає ні прихованої позначки, ні його імені, ні будь-чого, що відрізняло б його сторінки від чужих: усі читачі отримують однаковий текст. Тож якщо рукопис кудись потрапить, ми не зможемо сказати, через кого саме, і не обіцяємо цього.
Ми не заважаємо копіювати
Виділення не заблоковане, знімок екрана не заблокований, і заблокувати їх по-справжньому не може ніхто. Сторінка не має прихованого захисту.
Ліміт лише сповільнює, а не зупиняє
Це займе години, і це видно в наших журналах. Неможливим це не робить.
Ми не повідомляємо вас про дивне читання
Коли читач перевищує половину годинного ліміту, сервер пише про це рядок у свій журнал — і на цьому все. Нікому не йде сповіщення, вам теж, і ніхто не сидить над цим журналом цілодобово. Сказати це прямо чесніше, ніж вдавати, що за вашим рукописом хтось наглядає.
Завантажена копія Документа — поза нашою досяжністю
Щойно хтось завантажив копію собі, вона більше не наша справа: ні забрати, ні перевірити, ні дізнатись, де вона, ми не можемо.
Далі
Як влаштовані обидва способи, чим вони відрізняються і що ви бачите в кожному — на сторінці «Як це працює».