«Школа Добра і Зла» Зомана Чейнані — не чергова спроба переписати старі казочки. Це жорстока напруга над усім, до чого ми звикли з дитинства, зроблена свідомо і з особливим цинізмом. Чейнані не розважає читача, він кидає його у м'ясорубку, де звичний казковий затишок вивернутий навиворіт і змішаний із брудом та чистою психологією.
Весь сюжет тримається на жорсткому протистоянні Софі та Агати. Але забутьте про банальне «чорне і біле». Софі — це зациклена на собі егоїстка, яка так сильно пргнула стати принцесою і вважала себе чистим Добром, що перетворилася на монстра, схованого за рожевою сукнею. А похмура, відлюдькувата та дикувата Агата, від якої всі чекали лише підлості, виявляється єдиною, хто взагалі здатен на нормальні людські почуття і справжню самопожертву.
Автор б'є по стереотипах без жалю: Школа Добра у нього вийшла нудотною, задушливою і токсичною у своєму прагненні до ідеалу. Зло ж, навпаки, виглядає чесним, привабливим і по-своєму шляхетним просто тому, що воно не бреше про свою природу і заздалегідь приречене на програш.
Текст написаний брудно, але красиво. Це вже давно не дитяча історія. Тут порцеляновий блиск замків чергується із гнилим листям та смородом Нескінченного лісу, який буквально шкірою відчуваєш цю сирість. Чейнані постійно міняє темп: спочатку ти засинаєш від довгих роздумів про кохання та бали, а вже за секунду летиш шкереберть крізь криваву магічну бійню, де слова б'ють під дих.
Метафора Казкаря і його Пера, яке століттями пише історію на користь Добра це окремий кайф. Герої раптом усвідомлюють, що вони — просто маріонетки в чиїйсь книжці, і починають бунтувати проти системи. Це війна не за корону і не за прекрасного принца. Це підлітковий, злий бунт за право бути людиною, а не заздалегідь прописаним шаблоном у кольоровій мантії.
«Школа Добра і Зла» — це складна, місцями огидна, але сильна річ, схована під фентезійною обгорткою. Вона не для тих, хто шукає легкого чтива перед сном, а для тих, хто готовий до того, що його мізки трохи струснуть. Чейнані довів просту істину: казка працює лише тоді, коли вона б'є по живому. І ця історія залишає після себе саме такий опік.
Коментарі
Увійдіть, щоб залишити коментар
Коментарів поки немає.