Думаю, я не одна така авторка, що має у шухляді пару запилених старих історій. Колись вони були для мене дуже важливими, а тепер їхній час наче минув.
Але я важко відпускаю, тому ось уже через два роки, коли написано ще +3 історії, я повернулася до свого первістка.
З чого почати?
Перше, про що я подумала, — це стиль письма. За ці два роки я багато чому навчилася, і залишати стиль таким, як є, просто незаконно.
Була недосвідчена третя особа, яка кидалася словами направо й наліво, переходила межі й інколи нагадувала старі нотатки божевільної. А стала — чутлива перша.
Стиль письма дуже добре освіжить ваш сюжет, навіть якщо структурно ви його майже не чіпатимете. Думки ляжуть інакше, відкриється геть інший кут огляду, і рукопис миттєво заграє іншими фарбами.
Що змінювати, якщо хочеться видалити все?
Та якщо копати глибше, проблема була зовсім не в стилі письма. Моя історія підіймала важливу тему, але не могла повністю її розкрити. І це нормально, бо я писала це вперше.
Основний конфлікт у моєму рукописі був таким:
батьківський контроль / нестача батьківської любові;
любовний трикутник;
сімейні таємниці.
У будь-якому випадку, «ребрендинг» означає втрати заради поліпшення. Тому дві з трьох основних тем були залишені позаду, але любовний трикутник залишився на місці. Хіба що я його трішки змінила — без підліткової тупої драми :)
Як почати, якщо очі розбігаються?
Ще один момент, який вартий вашої уваги, — це початок.
Зазвичай ми кидаємося на перші сторінки й переживаємо, що це «перший розділ не зачепив», і тому починаємо фіксити знайомство читача з персонажем.
У моєму випадку я почала з фіналу :))
А точніше, у мене була ідея другої частини, і я просто зробила з неї першу й єдину. Ця історія почалася після подій першої чернетки. Цим самим я змогла зберегти нотку таємниці й говорити більш дорослим голосом героїні.
Проблема полягала в тому, що окремі частини мого рукопису самі по собі були важливими й сильними, але їх було надто мало для того, щоб виділяти їм цілий роман на 500 сторінок.
Тому я просто впихнула старі уривки в новий рукопис і тим самим зберегла вайб, який колись так любила.
Я єдиний, хто бачив мій рукопис, і поки він не буде ідеальним, так усе і залишиться.
Якщо ця фраза вам знайома, то в мене до вас питання: як тоді читач зможе зробити свій висновок?
Автору казати «мій рукопис — лайно» — як каші у вівторок поїсти. Але це велика помилка. Якщо ви думаєте, що мислите об'єктивно, то в мене для вас новина :))
Ви знаєте кожен сюжетний поворот напам'ять, вивчили репліки персонажів як свої власні, і судити, що добре, а що погано, вже не зовсім у вашій компетенції. Читач бачить ваш рукопис уперше, і його перше враження дуже сильно відрізняється від вашого — не першого.
Це як дивитися на власне віддзеркалення.
Тож перед тим, як переписати геть усе, дайте незалежному читачу почитати хоча б пару розділів. Свіжа голова й новий погляд дадуть вам не тільки натхнення, а ще й дуже важливу пораду. Але важливо, щоб це був саме незалежний читач (не мама / подруга / тато / сестра).
Попри схвальні відгуки бета-читачів і велику кількість переглядів на читацьких платформах, я все ж прийняла для себе рішення переписувати.
Можливо, хтось скаже, що я просто чіпляюся за старе, не вмію визнавати поразки абощо, але я думаю, що кожен поганий рукопис можна покращити, зробивши з нього інший.
Діліться в коментарях, як називалася ваша перша історія? З чого ви починали? Це були фанфіки, оповідання чи ви пішли по хардкору одразу в роман?
Коментарі
Увійдіть, щоб залишити коментар
Коментарів поки немає.